ЗСУТУ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зсуту́лити. Колись цей старий був чистун, акуратист, вуса підстрижені, сорочка чиста.. Тепер же стояв брудний, обірваний чоловік, зсутулений горем (Тют., Вир, 1964, 378).

2. у знач. прикм. Який зсутулився. Лесі боляче стало, коли вона, підвівши очі од склянки, глянула на матір — маленьку, зсутулену і таку безпорадну в благенькій чорній кофтині (Хижняк, Невгамовна, 1961, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 724.