ЗСУДО́МИТИ, ить, перех. Док. до судо́мити. Федір прикипів до землі помертвілими ногами. Ляк зсудомив усе його тіло. Він втратив змогу рухатись і говорити (Ткач, Арена, 1960, 220); // безос. Зопалу сьорбнувши козацької страви, рейтар очманів, закашлявся, засіпався, зачмихав і зачхав, аж у печінці йому щось закавкало, аж руки зсудомило (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 436).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 723.