ЗСЛИЗА́ТИ і рідко ІЗСЛИЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗСЛИ́ЗНУТИ і рідко ІЗСЛИ́ЗНУТИ, ЗСЛИ́ЗТИ і рідко ІЗСЛИ́ЗТИ, зсли́зну́, зсли́зне́ш; мин. ч. зслиз і зсли́зну́в, ла, ло; док.

1. Швидко і непомітно відокремлюватися від чого-небудь, спадати з поверхні чогось; зісковзувати. Дівча спритно зслизнуло з гілки і залізло в бузняк (Тулуб, Людолови, І, 1957, 169).

2. розм. Безслідно зникати; щезати. — Починається…— думав Хома. — Отсе він саме починається той час, коли не стає хліба, нема й заробітків, —час журби та горя, коли чоловік хотів би, як муха, зслизнути на зиму (Коцюб., І, 1955, 86); Сивилла грошики в калитку, Піднявши пелену і свитку, — Ізслизла, мов лихий злигав (Котл., І, 1952, 158).

Щоб (бода́й) ти (він і т. д.) зслиз! — уживається як лайка, прокльон. [Лев (сердито воркоче):] Я ледь що вибрався живий на берег, І рибу розгубив… А, щоб ти [Водяник] зслиз! (Л. Укр., III, 1952, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 722.