ЗСИХА́ТИ і рідко ІЗСИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗСО́ХНУТИ і рідко ІЗСО́ХНУТИ, ЗСО́ХТИ і рідко ІЗСО́ХТИ, хну, хнеш; мин. ч. зсох і зсо́хнув, ла, ло; док.
1. Повністю втрачаючи вологу, ставати зовсім сухим; висихати, пересихати. Тараню він з’їв за обідом, зостався один хліб, та й той зсох на сухар (Мирний, IV, 1955, 24); Ізсихають мої очі, І сльоза не ллється (Рудан., Вибр., 1937, 20); // Стаючи сухим, втрачати життєздатність (про рослини). Хоч як би там пишно не розцвілась рожа — Зів’яне і зсохне, як робак підточить (Коцюб., І, 1955, 423); Вперед, бики! бадилля зсохло, Самі валяться будяки, А чересло, леміш новії… Чого ж ви стали? Гей, бики! (Рудан., Тв., 1956, 59).
2. перен. Робитися худим, виснаженим од тяжкої праці, хвороби, горя і т. ін. Жінка його зсохла, як тріска, ледве встигаючи ліпити для його смачнії вареники (Вовчок, І, 1955, 332); Вона зів’яла, зсохла, як билина в спеку; лице зблідло, помарніло, аж зчорніло; щоки опали, ясні очі неначе погасли (Н.-Лев., III, 1956, 163); Юнак сказав королівні:— Бачу, що ізсохну я од твоїх очей (Вас., І, 1959, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 721.