ЗСЕРЕ́ДИНИ, рідко ІЗСЕРЕ́ДИНИ.

1. присл. З внутрішньої частини чого-небудь; протилежне ззовні, зокола. В Гальчинім шинку топилось у печі, здавалось, горіла хата зсередини… (Мирний, І, 1949, 256); — Стій! Стій!— почулося зсередини, з шахти (Гр., І, 1963, 387); І в тій хвилі я побачила, як ізсередини твоя рука відсуває вікно (Фр., IV, 1950, 357); // З внутрішнього боку чого-небудь. В брамі від стодоли була маленька хвірточка, що замикалася зсередини на гачок (Март., Тв., 1954, 357); Гай квапливо розстебнув гімнастерку і дістав з кишені, пришитої зсередини, маленький складений учетверо папірець (Гончар, III, 1959, 38); // У межах, у внутрішній частині чого-небудь; усередині. Їм я ягідки червоні, зсередини жовті (Сос., Щастя.., 1962, 244); // розм. У сфері внутрішніх переживань, відчуттів і т. ін. людини. Щось встає зсередини у нього й конвульсійним сміхом вилітає крізь горло… (Коцюб., І, 1955, 409); — Закінчились збори? — обмацує [Митрофан] тим поглядом, який бачить, чого вартий чоловік зверху і зсередини (Стельмах, II, 1962, 93).

2. у знач. прийм., з род. в. Указує на рух або напрям дії кого-, чого-небудь з внутрішньої частини чогось. Палаючі крокви рухнули під одностайним натиском, стріливши догори ясними іскрами, а зсередини стодоли вихопилось раптом полум’я й загоготіло (Коцюб., І, 1955, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 721.