ЗРУ́ШИТИ див. зру́шувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 719.

Зрушити, шу, шиш, гл.

1) Сдвинуть. Насилу зрушив з місця.

2) Тронуть, взволновать. Дуже батька слова її зрушили. МВ. ІІ. 149.

3) Встревожить. Всю діброву крилечками вкрили, голосочком діброву зрушили. Чуб. V. 315.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 185.