ЗРУДІ́ЛИЙ, а, е. Який став рудим. По зруділих стернях, затканих бабиним літом, ми збирали останні квітки (Коцюб., II, 1955, 248); Де вітер на пустім дворі Жене, як змійку, пил зруділий, Де вдивлені в пекучі небосхили Сидять сивоголові шахтарі, ..Я був отам (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 717.