ЗРО́СЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до зрости́. Насаджений ще хлопчиком Васютою, сад прийняв молодих під високі крони вже зрослих дерев (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 73); Завдяки зрослій останнім часом інтенсивності археологічних розкопок на Україні зібрано значний археологічний матеріал (Нар. тв. та етн., З, 1964, 18); Увійшов високий кремезний чоловік у сірій рештантській куцині, з чорною, в тюрмі зрослою, бородою (Гр., II, 1963,307).
2. у знач. прикм. Який зрісся. Червоні лиця [Івана] надуті, очі завжди підпухлі, блискали час до часу з-під чорних, посередині зрослих брів, жовтими вогниками (Март., Тв., 1954, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 714.