ЗРИМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех. Док. до римува́ти. Він [лірик] усе бере з натури! Досить тільки зримувать, І, дивись, «Мініатюри» Вже готові! Штук із п’ять! (С. Ол., Вибр., 1959, 169).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 704.