ЗО́СЛІПУ, присл. Недобачаючи або погано роздивившись. — Недобачаю, вчора улюблену його склянку фарфорову розбила зосліпу (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 178); Кури, яких захопило затемнення [сонця] поза домом, повитягали шиї і, розбрівшись в різні боки, натикались зосліпу на зустрічні предмети (Гжицький, У світ.., 1960, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 692.