зо́рі = зірки́ = зірни́ці = зві́зди —

1) (пестливі— зі́роньки, зі́рочки) самосвітні небесні тіла, що є скуп­ченням розжарених газів; у народ­ній загадці про зірки й місяць: «Повна піч паляниць, а посередині книш»; про небо й зорі: «На татарському полі попутані коні, вузли­ки знать, та не можна розв’язать»; у народі здавна святі й праведні, бо супроводжують людину від наро­дження до смерті (звідси й вираз — «родитися під щасливою зорею»; за прикметою, «коли сняться звіз­ди — буде весілля»); це вікна, в які боги виглядають на світ; це вікон­ця до неба, куди відлітають душі померлих; П. Куліш у «Чорній ра­ді» подає: «Зорі — то людськії ду­ші. Як засне грішне тіло, добрі ду­ші, покинувши землю, зносяться до Господа Бога, купаються, обли­ваються у небесному світі, підслу­хують, що говорять на небі анголи… Як же часом покотиться по небу й погасне ясна зоря, козак перехреститься і помолиться за усопшу душу»; у нього ж: «На не­бесах сіяють вічно Божі мислі — зорі»; у Панаса Мирного в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»: «Зорі — то янголи дивляться. У кожного є свій янгол: то він і пиль­нує за душею, стереже її, щоб, бува, що лихе не спіткало. Отож, як зірочка покотиться, то душа пере­ставиться»; у фольклорі зорі — це сонцеві та місяцеві діти, пізніше — Божі очі; кожна людина має на не­бі свою зірку, і коли вона наро­джується, Бог запалює зірку, а ко­ли вмирає, з неба котиться й зірка;у народних піснях зірка, що падає, символізує також журбу, горе, бі­ду, смерть: «Котилася ясна зоря з неба Та й упала додолу. Журилася молода дівчина Та своєю бідою»; разом з тим зірка — символ яскра­вого світла, краси взагалі («Коби я така красна, як зоречка ясна», «Нема найкращого на вроду, як ясна зоря в погоду»), гарної дівчи­ни («В мене сестриця — ясна зір­ниця», «Ясні зірочки — то світилочки»); у колядках зірки — діти («Що на небі місяць — да то наш господар, а на небі зірка — то його жінка, а навколо зірочки — то його діточки»); зірка відіграє велику роль у величальній символіці — у застосуванні до святих, у відзнаках у вигляді зірок, у національній символіці; із зірками пов’язані ві­рування у відьом (див.); із зірками пов’язано багато погодних при­кмет: багато зірок — на погоду, не­ма зірок — на дощ; багряні зорі — на вітер; зірки стрибають — на мо­роз; яскраві зірки — на мороз, бі­лі — на відлигу; яскраві зірки під Різдво, Новий рік, Водохреща обі­цяють добрий урожай та приплід на худобу: «Роди, Боже, так рясно, як на небі звізди, а так красно, як од них ясно». З неба зорі хвата, а під носом не бачить (М. Номис); Пора до двора: сходить місяць і зоря (М. Номис); Яркі звізди породять білі ярки (повір’я);

2) тільки зоря́ = зірни́ця — яскраве освітлення го­ризонту перед сходом і після захо­ду сонця; пов’язана з народними прикметами, — «зоря на сході й заході сонця золотава або світло-рожева — на ясну погоду, червоніє зоря — на вітер, блідне — на дощ»; у сполученні: на зорі́— на світанку, рано-вранці; звичайно рано на зо­рі робилися замовляння та зашіптування (умившись ранньою ро­сою), бо рання пора — добра годи­на; родитися на зорі — це щастя, бо зоря приносить добру долю: «Івана мати родила, місяцем обго­родила, зорею підперезала та й до шлюбу випроводжала»; така сама форма і в зашіптуваннях: «Я — зо­рею одягнена, місяцем підпереза­на…»;

3) див. =(вечі́рня (ранко́ва, ра­́нішня, світова́) зоря́)=, зі́ронька;

4) тільки зірни́ця — народна назва вечірньої зорі, тобто Венери. Ой ішов я до дівчини, Як зійшла зірниця (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 254-255.