ЗОРИ́НА, и, ж., рідко. Те саме, що зоря́ 1. Ось тьохнув щасно соловей — її ж нема! Ідуть хвилини, Земля, здається, аж горить…— А все нема, нема зорини! (Стар., Вибр., 1959, 5); Щастя й біль єднаєш воєдино, Так, як сонце й гілку молоду, Дай же, дай, любов моя, зорино, Світ пройти, як стежечку в саду! (Мал., Серце.., 1959, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 687.