ЗОЛО́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до золоти́ти. Вміє й працювати, й пригортать Ця рука, золочена жнивами… (Рильський, І, 1960, 305); Поділля!..В долинах серед зелених гущавин се́ла, і знову пагорби, і рівнина, золочена пшеничним колосом (Цюпа, Україна.., 1960, 242).

2. у знач. прикм. Укритий тонким шаром позолоти; позолочений. Посеред стіни висіло велике дзеркало, а по обох боках його широкої, золоченої рами видно було дві групи фотографій у різьблених, дерев’яних рамочках (Фр., II, 1950, 288); І зайчики сонячні грали На грані золоченій книг (Бажан, Роки, 1957, 262); // Витканий або вигаптуваний шовковими позолоченими нитками. На чолі погромників йшли попи в золочених ризах, з хрестами (Наука.., 3, 1960, 49); * Образно. Лежать доріг золочені мережки, Де я ходив (Шпорта, Вибр., 1958, 182).

3. у знач. прикм. Який має золотистий колір. Убогий, дикий край! Весною бруд і холод; Улітку чорний степ: ні затишних гаїв, Ні виноградників, ні золочених нив (Зеров, Вибр., 1966, 104); Золочена волосинка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 683.