ЗОЛОТНИ́К¹, а́, ч. Стара російська одиниця ваги, яка дорівнювала 1/96 фунта (близько 4,266 г). Лихо приходить пудами, а сходить золотниками (Номис, 1864, № 1958); Можна класти на осла сакву за саквою, але останній золотник звалить його з ніг (Перв., Невигадане життя, 1958, 74).

ЗОЛОТНИ́К², а́, ч., техн. Пристрій для розподілу потоку рідини, пари або газу в парових, гідравлічних та пневматичних машинах. У багатьох агрегатів на хімічних заводах з поліетилену зроблено золотники, вентилі, крани, воронки (Наука.., 2, 1963, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 682.

Золотник, ка́, м.

1) = Золотарь 1. Ой ходімо ж ми до ковальчика, до ковальчика, до золотника, покуймо ж собі мідяні човна, мідяні човна, золоті весла. АД. І. 1.

2) Раст. a) Potentilla tormenloides. Вх. Пч. І. 12; б) Geranium sanguineum. Шух. І. 21.

3) Золотникъ. Лихо приходить пудами, а сходить золотниками. Ном. № 1968.

4) Матка. Желех. Примовляння, як підбірають животи, коли осунуться: «Золотий золотничку, стань собі на містечку; де поставив тебе отець і мати, тут тобі довіку стояти». Грин. II. 17. Ум. Золотничо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 178.