ЗОЛОТИ́ТИСЯ, ло́титься, недок.
1. Набувати золотистого відтінку, ставати золотистим. Ліворуч біленькі хатки на слободі, мов у оправі з темно-зелених садків, золотилися в останніх проміннях сонця, що пишно й червоно сідало за слободою (Гр., II, 1963, 82); Море міниться — сизе, бузкове, А надвечір воно золотиться (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 129).
2. Виділятися золотистим кольором; блищати, як золото (у 1 знач.). Часом знов від подуву вітру полум’я стелилося плазом, золотилося іскрами (Фр., VI, 1951, 98); Золотилася пшеничка, сріблилося жито, ой здержи час жнива, доле, ой вернися, літо! (У. Кравч., Вибр., 1958, 128); На широчезній рівнині, скільки сягав зір, яскраво золотились соняшники (Гончар, І, 1954, 505).
3. Пас. до золоти́ти. Скельна вершина огнем золотилась (Щог., Поезії, 1958, 304); Сонцем золотиться небозвід (Рудь, Дон. зорі, 1958, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 681.