ЗОЛОТЕ́НЬКИЙ, а, е.

1. Пестл. до золоти́й. Сонечко вранішнє золотеньке, червоненьке, уже.. осяяло все (Тесл., З книги життя, 1949, 16); Чарочка золотенька; Золотеньке яєчко.

2. у знач. ім. золоте́нький, кого, ч.; золоте́нька, кої, ж.; золоте́ньке, кого, с., нар.-поет. Пестливе називання кого-небудь (перев. у звертанні). У таких літах один мій родич ще страву у вухо заносив, не сила його ще була, мого золотенького, у ротик вправити (Вовчок, І, 1955, 330); // ірон. — Ах, золотенький! — скрикнула дівчина.— Але золотенький і діамантовий уже повідомив професорку, що ми сьогодні іменин не справляємо,— скрипуче закінчив Матвій Матвійович (Вол., Місячне срібло, 1961, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 680.