ЗО́ЗЛА, присл., розм. Розізлившись, зле, сердито. Калашник махнув рукою й зозла, мов вони були всьому виною, дуже хряпнув дверима й, розлютований, пішов до хати (Епік, Тв., 1958, 398); * Образно. Грім затремтів, спалахнув і, турнувши у зарість веселку, Зозла у голову дубові стрілами навхрест ударив (Вирган, Квіт. береги, 1950, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 678.