ЗОВ, у, ч., поет. Те саме, що за́клик. По першому зову Ішли комсомольці з райкому на фронт (Воронько, Райком.., 1949, 5); * Образно. На сонця зов збудилася земля (У. Кравч., Вибр., 1958, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 676.