ЗОБОВ’Я́ЗАНИЙ, а, е.

1. з інфін. Який повинен виконувати певні обов’язки. — Я зобов’язаний допомогти старому.— Так уже й зобов’язані!..— чмихнув судовець (Стельмах, Хліб.., 1959, 395); Кожний громадянин СРСР зобов’язаний додержувати Конституції Союзу Радянських Соціалістичних Республік (Конст. СРСР, 1963, 29).

∆ Зобов’я́зані селя́ни, іст. — кріпаки, які вступали в договірні відносини з поміщиками. В 1842 р. був виданий указ про зобов’язаних селян, який давав поміщикам право надавати селянам особисту волю, але зобов’язував селян відбувати поміщикові панщину або сплачувати оброк (Іст. СРСР, II, 1957, 157).

2. кому — чому. Який одержав, досяг чогось завдяки кому-, чому-небудь. [Яворський:] Це буде зовсім новий етап моєї творчості. І цим зростом я зобов’язаний вам і вашій любові (Коч., II, 1956, 219); Своїм буйним розквітом український радянський театр багато в чому зобов’язаний МХАТу, його благотворному впливові (Рад. Укр., 16.XII 1953, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 674.