ЗНІЯКОВІ́ЛІСТЬ, лості, ж. Стан за знач. зніякові́лий 2. Говорячи неправду, дитина виявляє у виразі обличчя елементи збентеження і зніяковілості (Рад. психол. наука.., 1958, 307); На обличчях [акторів] з’явилась винувата посмішка, зніяковілість (Моє життя в мист., 1955, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 669.