ЗНУЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., з кого — чого, над ким — чим і рідше без додатка.
1. Заподіювати муки, страждання кому-небудь. У перші віки християнства язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась, мордувала і карбувала своїх братів (Стор., І, 1957, 163); — Батько п’янчуга, знущався на очах в дитини з матері, поки загнав її на той світ, а сам до психолікарні достукався (Збан., Курил. о-ви, 1963, 165); Вони знущалися над ним: кололи, били,— та нічого їм не сказав юнак (Тич., До молоді.., 1959, 59).
2. Зле висміювати кого-, що-небудь, глузувати з когось, чогось. Тяжко плакала Ганнуся, І не знала, за що, За що мати знущається, Лає, проклинає, Своє дитя без сорома Байстрям нарікає (Шевч., І, 1951, 166); Вона знущалася з нього — з його нерішучості, з того, що от уже цілий місяць дивиться він на неї закоханими очима, але не наважується сказати їй про своє почуття (Шовк., Інженери, 1956, 106); — Тобі вже одинадцять років, а ти від горшка — два вершка, — продовжував знущатися Маслюк (Багмут, Щасл. день.., 1951, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 673.