ЗНИ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зни́кнути і зни́кти. Передвечірній морок раптом розвіявся — промінь зниклого за містом сонця поклав ясну смугу на дахівку сусіднього будинку (Досв., Вибр., 1959, 243); // у знач. прикм. За хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось (Коцюб., І, 1955, 338); Підбились ми, дастьбі булої сили, — Розгублена в дорозі зниклих літ… (Стар., Вибр., 1959, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 663.