ЗНИКА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до зника́ти. Шевченко вважав матерію вічною, не зникаючою.., але такою, що перебуває в русі й розвитку (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 85); Довго проводити буду сумними очами [очима] Подруг моїх легкокрилих зникаючий рій (Л. Укр., І, 1951, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 663.