ЗНЕТЯ́МИТИ, млю, миш; мн. знетя́млять; док., перех., розм., рідко. Позбавити розуму, здорового глузду. [Єлена:] Увільни цього бідаху. Кого знетямив бог, невинен той (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 365).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 659.