ЗНЕМОЩІ́ЛИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. мин. ч. до знемощі́ти; // у знач. прикм. Мати переривалася від ридань, дивлячись на свою дитину, на бліде личко, на знемощіле.. тільце (Хотк., II, 1966, 192).

3НЕМОЩІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., рідко. Втратити міць, силу; знесилитися. Старці з синіми носами.. одразу неначе, поменшали й знемощіли (Н.-Лев., IV, 1956, 290); Мати вже знемощіла від хворіб [хвороб] та гризоти, потрібна була робітниця у хаті (Козл., Опов. І. Клена, 1950, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 656.