ЗНЕМО́ЖЕНО. Присл. до знемо́жений 2. Іноді бої тяглися годинами.. Навіть комендори на бронепоїздах — напівголі, богатирського здоров’я матроси — і ті часом не витримували, знеможено падали біля своїх розпечених гармат (Гончар, II, 1959, 125); Нараз дівчина зупинилась і тихо, знеможено запитала: — Скажіть, куди ми йдемо? (Гур., Через замети, 1961, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 656.