ЗНЕМО́ЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до знемогти́ 2. Починало сіріти.., а Левантина ще не спала, знеможена без краю своїми думками (Гр., II, 1963, 266); Знеможений безсонною ніччю і тривогою незвичайної подорожі, він задрімав (Коцюба, Перед грозою, 1958, 10).

2. у знач. прикм. Який знеміг, знемігся від чого-небудь; змучений, втомлений, безсилий. Блідий, як смерть, знеможений, він ледве тримався на ногах (Добр., Очак. розмир, 1965, 364); [Пшеменський:] Я почуваю себе дуже знеможеним, я хочу зовсім відпочити від усіх діл… (Коч., І, 1956, 71); Знеможені пасажири поховалися в холодок, але й там умлівали від спеки (Панч, Ерік.., 1950, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 655.