ЗНАЧО́К, чка́, ч.
1. Невеличка, перев. металева пластинка прямокутної, округлої і т. ін. форми з певними зображеннями, якою нагороджують кого-небудь за заслуги або яку носять на знак солідарності з ким-, чим-небудь, приналежності до якоїсь організації чи на згадку про визначну подію. Блиснув на школярському козирку бурсацький значок (Вас., І, 1959, 188); Хома розстебнувся, виставляючи груди з гвардійським значком і медаллю «За відвагу» (Гончар, III, 1959, 251); Ось чималий значок — у червоному емалевому колі біжить спортсмен, грудьми розриваючи золоту фінішну стрічку (Собко, Стадіон, 1954, 67).
2. Зображення, що має певне значення; умовний знак. [Галя:] Учитель читає що-небудь, а ми пишемо; потім він дивиться, чи правильно написано, чи значки, як слідує, розставлено… (Мирний, V, 1955, 134); Листівка та мусила мати поштовий значок з печаткою, як водиться, і повинен був принести її сам листоноша (Вільде, Повнол. діти, 1960, 3); Фольклористи користуються системою додаткових значків, що допомагають точніше фіксувати народну музику (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 81); // Предмет, що має якесь умовне значення. Гонки сі робляться зовсім не так, як я собі думала.. Я думала, що всі яхти стають перше в ряд, а потім переганяються наввипередки, тим часом вони всі роблять круги по морю навколо різних значків і котра більше кругів зробить в призначений час, та виграє (Л. Укр., V, 1956, 402); Зразу ж після сніданку хорунжі, повиносили на майдан курінні значки й повтикали в землю (Панч, Гомон. Україна, 1954, 255); // рідко. Клеймо, мітка. Олена побачила на Севериновій кубанці дірочку, з якої визирала вата..— Чи куля тебе приголубила, чи на сучок напоровся? — запитала насмішкувато. Северин огрів канчуком по чоботу, кинув спідлоба очі: — Це від твого Оксена значок (Тют., Вир, 1964, 540).
3. заст. Невеличкий прапорець, який присвоюється військовій частині для розпізнавання В степу мчить група вершників. Кумачевий значок, розвіваючись, майорить над ними вгорі на кінці піки (Гончар, II, 1959, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 650.