ЗНА́ТНИ́К, зна́тника́, заст., рідко. Те саме, що зна́хар. * У порівн. Прадід стояв, мов знатник, що знає всі весняні тайни, він здавався Данилкові господарем степових звичаїв (Ю. Янов., І, 1954, 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 645.

Знатник, ка, м. Знахарь, колдунъ. Мнж. 72. Сей Бондарь знатни́к великий був. О. 1862. V. 102.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 171.