ЗНА́РЯД, у, ч., діал.

1. Знаряддя. [Тірца:] Коли загоїлась на грудях рана, то встань і йди до праці. [Чоловік:] До якої? Що маю я робити? чим? над чим? Ні знаряду, ні знадобу не маю (Л. Укр., II, 1951, 150); Брала [Домніка] все, що сунулося під руку,— збіжжя, насіння, хатні знаряди (Коб., II, 1956, 123).

2. Зброя. У старовину люди вбивали списами й стрільбами, .. і тільки цілковито впевнившися, що ті знаряди не відповідають своєму гуманному завданню, люди вигадали гармати (Сам., II, 1958, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 642.