ЗНАМЕ́ННЯ, я, с., книжн.

1. Прикмета, ознака, що вказують на щось, свідчать про що-небудь. І повзуть інші чутки про знамення на землі і на небі, про сонячне затемнення і про те, що наближається кінець світу (Тулуб, Людолови, II, 1957, 484); На знамення, що віщує долю, запал князю зважить не дає (Забіла, Промені, 1951, 176).

2. заст. Те саме, що си́мвол.

∆ Стовпове́ знаме́ння, муз.— система нотного запису. Була створена [в Київській Русі ] і оригінальна система записування музичних творів — так зване стовпове знамення, або крюкова нотація (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 536).

∆ Знаме́ння ча́су (суча́сності, епо́хи) — типове, характерне для певного періоду явище. Знамення часу — тісний творчий союз науки й виробництва (Рад. Укр., 22.I 1965, 2); Жовтнева революція вивільнила невичерпні сили соціалізму, і немає перепон, які могли б зупинити процес їх розвитку, завоювання мас ідеями комунізму. Це — вирішальна особливість нинішнього століття, це — знамення сучасності (Талант.., 1958, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 641.

знаме́ння — прикмета, ознака, які вказують на щось, свідчать про що-небудь; наприклад, недоброю ознакою вважалося затемнен­ня сонця або місяця, ознакою нещасть наприклад стихійні лиха; добрими ознаками були християн­ські знамення — явління Христа народу, сходження Богоматері та ін.; див. ще хре́сне знаме́ння. На зна­мення, що віщує долю, запал князя зважить не дав (Н. Забіла).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 250.