ЗНАЙО́МЕЦЬ, мця, ч., розм. Знайома людина; протилежне незнайомець. Михайло подружився з сім’єю Свистьольників, з бабусею; знайшлися й інші знайомці в селі (Збан., Сеспель, 1961, 387); Линув зненацька дощ, ..і вони мусили шукати чимдуж якогось сховку — завернули до одного селянина, спільного свого знайомця і приятеля (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 376).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 638.