ЗНА́ЙДА, и, ч. і ж., розм., заст. Дитина-підкидьок, знайдена і взята ким-небудь на виховання. Його лице було зовсім не подібне до тамтих,— певно, се був якийсь знайда (Фр., VIII, 1952, 342); Він усміхнувся дівчинці, вийняв цукерку і дав їй. Цукерка трохи заспокоїла маленьку знайду (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 638.

Знайда, ди, об. Найденышъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 169.

зна́йда = на́йда = зна́ду́х = найдух (ж.[з]найду́шка) — дитина-підкидьок, знайдена і взята ким-небудь на виховання; головним героєм поеми Т. Шевченка «Наймичка» виступає якраз знайда Марко, якого покритка Ганна підкинула багатим бездітним людям, а сама найняла­ся до них, щоб бути поряд зі своїм сином. Як трохи піднявся на ноги «найда», то дідові свині пас, а вже парубком узяли його до замку (Д. Мордовець); Я думала, що ти легінь, а ти якась найда (коломийка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 249.