ЗНАВЕ́ЦЬ, вця, ч. Людина, яка володіє глибокими знаннями в певній галузі, краще за інших розуміє що-небудь, має тонший смак і т. ін. Старші господарі очима знавців оглядають колесо (Фр., IV, 1950, 189); Справжнім володарем цього краю, мудрим знавцем тутешньої природи виявився колишній його, Дьяконова, підлеглий (Гончар, Таврія.., 1957, 350); Був Кропивницький не лише великим знавцем, а й талановитим співаком, виконавцем і популяризатором української пісні (Нар. тв. та етн.. 3, 1965, 14); Г. Тютюнник не тільки тонкий знавець людських душ, він майстер глибоко ліричного, буквально зримого пейзажу (Літ. Укр., 25.1 1963, 4); Знавець музики; Знавець картин.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 636.