ЗМІ́РЯТИ див. зміря́ти.
ЗМІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідше ЗМІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗМІ́РЯТИ, яю, яєш і ЗМІ́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Визначати прийнятими одиницями виміру величину, силу, зріст і т. ін. кого-, чого-небудь. Ними [приладами] можна зміряти все, що може придумати людська думка (Собко, Любов, 1935, 10); На другий день повів я Івана у Вербки; зміряли його, огляділи та, забивши у колодки, і погнали у Катеринослав (Стор., І, 1957, 216); О шостій почали прокидатися хворі. Кожному треба зміряти температуру, простежити, щоб були виконані призначення лікарів на ранок (Шовк., Людина.., 1962, 250); // Прикидати в думках, на око, приблизно величину чого-небудь. Вони довгенько поглядали вгору, зміряючи від кореня до самої верхівки красуню сосну з манюсінькою круглою верховиною (Збан., Курил. о-ви, 1963, 233); Ігор спить — і водночас не спить, він думками змірює від Дону до Дінця несходжені степи (Забіла, У.. світ, 1960, 175); — Може, ми в мертвім просторі? — Кий біс! Дивись… Вони приблизно зміряли кут від вершини сопки до них. Виходило, що кулі могли б сікти по них (Гончар, III, 1959, 106); // перен. Встановлювати, уявляти межі, розміри, ступінь і т. ін. чого-небудь. Два роки вештався по хащах, ..Аж доки не впіймали… Годі Змірять діла десятиріч!.. (Бажан, Роки, 1957, 243); Вже триста років славим ту весну, Коли на дружбу склали ми угоду. Так чим же змірять щиру і ясну Подяку українського народу! (Гірник, Сонце.., 1958, 13); Не зміряти сили, відваги. Що в цьому змаганні кипить (С. Ол., Вибр., 1959, 223); Тут і там хтось виривався з хвиль І, без надій змагаючись з водою, Що з віддалі здавалася рудою, Ішов на дно, не зміривши зусиль (Перв., II, 1958, 212).
◊ Зміря́ти (змі́рювати, змі́ряти, змі́рити) очи́ма (о́ком, по́глядом) — оглядати кого-, що-небудь.— Але ми ще стрінемось, пане сотнику! — не вдячними, а непримиренними очима змірює Підіпригору.— Ще зійдуться наші дороги (Стельмах, II, 1962, 66); Комдив гострим оком зміряв Мишка з ніг до голови (Кучер, Голод, 1961, 407); Матвійко зміряв очима будинок знизу доверху (Донч., VI, 1957, 255); Становий здивованим поглядом змірив Семена від голови до п’ят, наче не сподівався такої упертості (Коцюб., І, 1955, 126); Зміря́ти (змі́рювати, змі́ряти, змі́рити) свої́ си́ли з ким — вступати в боротьбу, боротися з ким-небудь. Андрійко аж горів від жадоби зміряти з ворогом свої молоді сили (Оп., Іду.., 1958, 584); Ні (не) змі́ряти (змі́рити), ні (не) злічи́ти що — багато чого-небудь. — Добро б, коли б добра того ні зміряти, не злічити,— а то хата хилиться та тілько що не холодні й не голодні самі сидимо (Мирний, І, 1954, 215).
2. тільки док., перен., розм. Пройти, виходити, з’їздити певну територію. Андрій Корчака, мов степовий вовк, зміряв ті [Дністровські] степи вздовж і впоперек (Н.-Лев., II, 1956, 218); Широков одійшов від телефону, великими кроками двічі зміряв кімнату (Собко, Справа.., 1959, 8); Не вертай, тільки йди вперед! Перед тобою простори, які тобі змірити треба, перед тобою верхи, на котрі злинути треба (У. Кравч., Вибр., 1958, 261).
3. тільки док., перен., фам. Побити, ударити кого-небудь. Завтра не гайнуй мені дня, а то старий Горенко ще столярським аршином плечі зміряє (Стельмах, II, 1962, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 624.