ЗМІЗКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, розм. Док. до мізкува́ти. [Павло:] Спитай ти мене, то я, брат, і сам гаразд не змізкую, як воно скоїлося (Крон., II, 1958, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 620.