ЗМУ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зму́чити. Була [свекруха] стара вже, до того ж змучена тяжкою працею (Вовчок, І, 1955, 27); Змучений чеканням, Усман помітно схуд, став нервовим, похмурим (Гончар, Маша.., 1959, 10).

2. у знач. прикм. Який змучився, стомився, вибився з сил. Змучена Терезка присіла на лавочці в сквері (Томч., Готель.., 1960, 235); Змучені коні, тяжко граючи пахами, з кар’єру перейшли на рись (Стельмах, II, 1962, 179); // Який виражає втому, фізичні і моральні страждання. Чоловік глянув на її бліде змучене лице й сказав: — Не дійдеш ти, небого, до Стеблева пішки (Н.-Лев., II, 1956, 88); Після сніданку на подвір’я виходить Аркадій Валеріанович, і десятки змучених очей зупиняються на ньому (Стельмах, Хліб.., 1959, 406); Вона навмисне усміхнулася, щоб відігнати сумні думки, але усмішка вийшла змученою (Тют., Вир, 1964, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 635.