ЗМО́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗМОТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Мотаючи, скручувати, звивати в моток, клубок що-небудь (нитки, дріт і т. ін.) або накручувати, намотувати на щось. Попід тином біг з котушкою червоноарміець і змотував чорний дріт (Панч, II, 1956, 150); Розв’язав [Чорбаряну] чорну товсту нитку, змотав її на палець (Чаб., Балкан. весна, 1960, 9); * Образно. Ніч проміння позбирала І змотала у клубок… Наче тінь жива упала Біля ганку у куток (Олесь, Вибр., 1958, 248); // Виготовляти що-небудь (звичайно пряжу), мотаючи. [Луїза:] Вона оце знов скільки пасем змотала вчора ввечері (Л. Укр., IV, 1954, 246); Чоловіки тікали вечорами з дому. — Хоч би ж он шпульку змотав, — скаже невдоволено жінка (Головко, II, 1957, 89).
◊ Змо́тувати (змота́ти) ву́дки див. ву́дка.
2. тільки док., фам. Швидко сходити, з’їздити і т. ін. куди-небудь і повернутися назад. Підморгує [Фред] по-змовницькому: — Змотаємо? — Куди? — В Миколиному голосі зимовий холодок (Збан., Курил. о-ви, 1963, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 634.