ЗМОРО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, док., перех.
1. розм. Заморозити до твердого стану; // Попсувати морозом. Мороз.. в маю зморозив у нас усяку фасолю, також і японську (Коцюб., III, 1956, 284); [Іван:] А жита які! І лютневі вітри не зв’ялили, і озимки не зморозили (Галан, І, 1960, 518).
2. перен., розм. Примусити кого-небудь дуже змерзнути від холоду. — Ой ти, дівчино, червоная вишня, Чом ти до мене з вечора не вийшла? — Чого я маю з вечора ходити? Ой знаю, знаю:— хочеш зморозити (Чуб., V, 1874, 161); Ой, зимо моя, Зимо лютая, Ой, прошу ж тебе: Не зморозь мене! (Укр.. лір. пісні, 1958, 491).
3. перен., розм. Паралізувати, скувати чиї-небудь рухи, призвести до заціпеніння. Блоху зморозили ці слова, а княгиня Єва зблідла під гострим поглядом отамана (Гжицький, Опришки, 1962, 116); // безос. На вулиці побачив [Іван] батька. Його зморозило. Обхопила його душу тривожна думка, що мати вже не живе (Круш., Буденний хліб.., 1960, 141).
4. перен., фам. Сказати що-небудь недоречне. Дядько Юхим на доброму підпитку ні в тин, ні в ворота зморозив: — Тебе вже й забувати почали (Кучер, Прощай.., 1957, 73); Бабуся пересміявшись із того, що я зморозив, заганяє нас до хати, а сама ще йде поглянути на.. садок (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 632.