ЗМО́ВИНИ, вин, мн., заст. Заручини. В Хмелинцях рушники були готові, тільки нас і ждали. Зробили змовини, а там і весілля справили (Вовчок, І, 1955, 78); А в нас — новина: Кашуба Наталку сватає. Приходив оце на змовини (Кос., Новели, 1962, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 629.

Змовини, вин, ж. мн.

1) Уговоръ. І погуби їх серед ради, серед їх змовин нечестивих. К. Псал. 9.

2) Сговоръ. Зробили змовини, а там і весілля справили. МВ. І. 117.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 167.

змо́вини = умо́вини — акт весільної обрядовості, коли після згоди молодої вийти заміж, до неї йшли батьки молодого та кілька його ро­дичів; молода цілувала всіх, її бать­ко підносив кожному гостеві на тарілці чарку горілки, а мати при­носила пару паляниць, махаючи ними над столом; доки всі пили й закусували, молода тим часом іш­ла на вечорниці, куди приходив і молодий; свати ж змовлялися про весілля, молилися і розходилися; такий самий акт відбувався й у хаті батьків молодого; знайомство з господарством молодого було зви­чаєм, у якому вбачається серйозне ставлення до утворення сім’ї: якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини; ідеальним судженим в уяв­ленні українців поставав передусім хазяїн, урівноважений, спокійний і непитущий, ідеальною судже­ною — чепурна, привітна, працьо­вита господиня; з моральних якос­тей найбільше цінувалася доброта; родинне щастя ототожнювалося із доброзичливими взаєминами між подружжям: «Не потрібен і клад, якщо в чоловіка з дружиною лад»; див. ще Тетя́нин день.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 249.