ЗМА́ЛКУ, рідко ІЗМА́ЛКУ, присл. З дитинства, з малоліття. Вони вдвох приятелювали ще ззамолоду, навіть змалку (Н.-Лев., І, 1956, 116); Як човнові море, для мене світ білий Ізмалку здавався страшним (Греб., І, 1957, 83); Гнат іще малим хлопчиком на молотьбі все біля машини було треться.. Змалку душа в нього лежала до машини (Чорн., Визвол. земля, 1950, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 611.

Змалку нар. Съ малолѣтства. Як не дав Бог талану змалку, то й не буде до останку. Ном. № 1749. Був якийсь задумливий змалку. МВ. ІІ. 8. Один ще змалку вдатний шпак у щиглика співать навчився. Гліб. 85. Ум. Змаленьку, змалечку. При мені вона й зросла, бо сиротою зосталася змалечку. МВ. ІІ. 19. Оттак нам довелося йти ще змалечку колючу ниву. Шевч. 634.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 163.