ЗЛІ́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ЗЛІЧИ́ТИ, злічу́, злічи́ш, док., перех. і без додатка, рідко. Способом лічби визначати кількість, суму і т. ін. кого-, чого-небудь. [Мохаммед:] Я злічив всі зморшки у неї на обличчі… (Л. Укр., II, 1951, 339); Не злічити, як багато нарубав вугілля тато (Уп., Вірші.., 1957, 174).

ЗЛІ́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., ЗЛІЧИ́ТИ, злічу́, злі́чиш, док., перех., рідко. Лікуючи, відновлювати здоров’я; виліковувати. Злічи мою дочку; // перен. Позбуватися чого-небудь. Ні, доню, голубко, Цього не злічити: Настало те врем’я, Що треба любити (Пісні та романси.., II, 1956, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 597.

Злічувати, чую, єш, сов. в. злічи́ти, чу́, чиш, гл.

1) Сосчитывать, сосчитать. Опат. 27. Ти в коморі, я на дворі, вийди, серце, злічим зорі. Мет. 10. Не можна далебі злічити, які народи тут плелись. Котл. Ен. IV. 70. Хто воінство його злічити може. К. Іов. 53.

2) Вылѣчивать, вылѣчить. Як би од Бога болізнь, то Бог би й злічив. Грин. II. 314.

3) О разбитой посудѣ: склеивать, склеить. Злічила макітру, та вже год десять живе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 159.