ЗЛІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗЛІПИ́ТИ, зліплю́, злі́пиш; мн. злі́плять; док., перех.
1. Створювати способом ліплення які-небудь зображення з м’якого, в’язкого і т. ін. матеріалу. [Дженні:] А як часом для забавки зліпив би хто фігурку, то й се вже гріх? (Л. Укр., III, 1952, 32); З ярого воску зліпили Ми свічку (Коч., П’єси, 1951, 121); Улянка.. зліпила з снігу великого діда Мороза (Донч., IV, 1957, 95); * Образно. Мушкетик [у повісті «Семен Палій»] влучно протиставляє Мазепі Семена Палія, і йому не забракувало таланту, щоб постать народного ватажка, продовжувача справи Богдана Хмельницького, зліпити виразно і сильно (Смолич, VI, 1959, 270).
2. розм. Виготовляти, споруджувати що-небудь за допомогою м’якої, в’язкої речовини. Він хижку з лободи зліпив (Гл., Вибр., 1951, 195); // зневажл. Робити що-небудь наспіх або як-небудь. Про дядька Ананія говорили, що він зліпив сяку-таку клуню, застрахував і потім підпалив (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 41).
3. З’єднувати одне з одним що-небудь липке, клейке або чимсь липким, клейким. Розрізають [тісто] невеликими квадратними кусочками і два протилежні кінці кожного кусочка добре зліплюють, щоб він був схожим на вушко (Укр. страви, 1957, 238); До чого ж і холодно! Насилу ту цигарку зліпив (Головко, II, 1957, 338).
4. перен. Сполучати разом, утворюючи одне логічно зв’язане ціле. Ще потім сміятимуться з мене, що не вмію навіть добре зліпити докупи кілька слів (Март., Тв., 1954, 192).
5. Стуляти повіки, заплющуючи, закриваючи очі. Дівчина йде серед ночі Лісом дрімучим одна.. Зліплює втома повіки (Бичко, Вогнище, 1959, 215); То пізня щедрівка, то п’яний галас заважали зліпити очі, а далі й те вляглося,— спати ж таки не міг [Криштоф] (Ле, Україна, 1940, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 594.