ЗЛЮ́ЧКА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що злюка. [Зіна:] Злючка, потвора, носорог! І я ще, дурна, хотіла йому пробачити (Коч., II, 1956, 243); Кожного дня.. виходить ловити Романа з довгою лозиною стара панна-злючка (Вас., І, 1959, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 607.