Про УКРЛІТ.ORG

злюбити

ЗЛЮБИ́ТИ, злюблю́, злю́биш; лік. злю́блять; док., перех., частіше із заперечною част. не.

1. Відчути прихильність, повагу і т. ін. до кого-небудь. [Кассандра:] Поліксено!.. Ти знаєш, тебе я над усіх сестер злюбила (Л. Укр., II, 1951, 257); Не злюбила вона [пані] нас; не так мене, як Одарку. Було так і їсть, як іржа залізо (Вовчок, І, 1955, 45); Микола не злюбив Юрія з першого погляду (Гжицький, Вел. надії, 1963, 71).

2. розм. Відчути сердечний потяг до особи іншої статі; покохати. * Образно. Коли ж така твоя воля, Щоб ти мене не любила,— Лучче ж мені така доля, Щоб злюбила мя [мене] могила (Пісні та романси.., II, 1956, 48).

3. Дуже звикнути, приохотитися до чого-небудь. — Чи ви, може, вже перестали курити? — питала ніби поважно пані…— Ой, де перестала! — відповіла вона майже з переляком,— ще більше злюбила! (Коб., І, 1956, 475); // Віддати чому-небудь перевагу, визнати кращим, уподобати щось. Там часом «Вершника» читав «без голови» Денис Ісакович, хоча у разі жоднім Він пальми першості Майн-Ріду б не одвів, Злюбивши над усе «Грабіжники морів» (Рильський, Поеми, 1957, 229); Що ж ти наробила, моя юна сило, Три дуби схилила — Три квітки злюбила (Ус., Листя.., 1956, 41); — Ага, не злюбила правди? Заховалася. Правда у вічі заколола,— все гнівніше і гнівніше почав Колісник (Мирний, III, 1954, 309).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 607.

Злюбити, блю́, биш, гл.

1) Полюбить. Його козаки злюбили. ЗОЮР. І. 216. Бодай тебе мій миленький инша не злюбила. Мет. 64. Голубонька вбив, голубку злюбив. Лавр. 81.

2) Він злюбив, вона злюбила. Ему, ей понравилось. Дали Христу ім’я Петро, — Божа Мати не злюбила. Гол. IV. 549. Не злюбив собі місця. Ном. № 10248.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 162.

вгору