ЗЛОТИ́СТИЙ, а, е, поет. Те саме, що золотистий. І вабило яснеє сонце злотисте Співця з його смутної хати (Л. Укр., І, 1951, 345); Бджілки злотисті В квітах літають, Роси перлисті З трав опадають (Рильський, І, 1960, 108); Володимирську гірку хтось наче оббризкав фарбами — злотистими, жовтавими, зелено-бурими (М. Ол., Леся, 1960, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 604.