ЗЛОРА́ДСТВО, а, с. Почуття злого задоволення від чиєїсь невдачі, чийогось нещастя. Не хижа злоба, не злорадство хитрого, не жадібність ненаситного світилась в його очах, а радість перемоги (Кол., Терен.., 1959, 41); Шухновський повідав це з підкресленим злорадством і глумом у голосі (Збан., Малин. дзвін, 1958, 115); Інколи важка задума входила йому в світло-жолудеві очі, тьмарила темні крапинки у них. І тоді в Христини прокидались то злорадство, то невловимий жіночий жаль (Стельмах, І, 1962, 603).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 603.