Про УКРЛІТ.ORG

злодіяка

ЗЛОДІЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що злодю́га. У Нечипора була уся батькова натура. Злодіяка такий, що ні з чим не розминеться: і цигана обдурить, і старця обікраде (Кв.-Осн., II, 1956, 101); [Микита:] Ах ти, злодіяко! верни мені зараз [книжку]! (Сам., II, 1958, 153);— Та скільки ж вас там є, злодіяки?— кричали гетьманці (Довж., І, 1958, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 600.

вгору