ЗЛОВЖИВА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. зловжива́ти. В душі не любив [Улас] його за ту грубу силу, яка аж кипіла в цій людині, і за те зловживання своїм службовим становищем, яке дуже часто допускав Гнат і в роботі, і в побуті (Тют., Вир, 1964, 149); Зловживання алкоголем не тільки викликає зайві зморшки на обличчі та зміну кольору носа, але й сприяє глибоким змінам у психіці (Знання.., 7, 1966, 7).

2. Провина, зв’язана з незаконними чи злочинними діями. Запідозрити Федора в зловживаннях, за які він міг би боятися відповідальності перед законом, Валентина не могла (Руд., Вітер.., 1958, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 598.