ЗЛИ́ДНІ, ів, мн. Матеріальні нестатки, бідність. Старій матері не спалося. Доччина доля, обра́зи людські, свої злидні та недостачі ворочали її з боку на бік, гнали сон і спокій далеко від неї (Мирний, III, 1954, 111); Злидні, безправ’я, темнота, нещадна експлуатація, моральне знущання — от риси галицької, буковинської, закарпатської минувшини (Рильський, III, 1956, 41); * Образно. Не раз вже потай заплітали Нам злидні терен до вінків (Черн., Поезії, 1959, 173).

◊ Бода́й вас зли́дні поби́ли (посі́ли) — побажання нещастя, бідності; прокляття. Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили (Шевч., І, 1963, 23); Зли́дні годува́ти — жити в нужді, бідності. [Кіндрат Антонович:] Я цілий вік труждався..; увесь вік злидні годував, недоїдав, недопивав… (Кроп., II, 1958, 328); Загруза́ти (загру́знути, загру́зти) в зли́днях див. загруза́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 591.

зли́дні —

1) (також з великої лі­тери) у дохристиянських віруван­нях — домові карлики, маленькі уосібнені істоти, що живуть зви­чайно там, де й Домовик — під піччю або в запічку (посідають йо­го місце, коли той розгніваний і не хоче берегти хати); доводять роди­ну до зубожіння; де вже вони осе­ляться, там бідність і нещастя, то­му кажуть: «Щастя дочасне, а злидні довічні», «Просилися злид­ні на три дні, та й вигнати не мож­на»; живуть нібито під піччю, куди не сягає промінь сонця; вигнати їх можна хіба що хитрощами (про це оповідається у народних казках, наприклад, у казці про бідняка і багача); Злидні пов’язані з Долею і Недолею; поводяться вони як істо­ти, незалежні від людини; в одній з народних легенд оповідається, як бідняк викликав свої злидні з-під печі, завіз їх у ліс і попросив, щоб вони допомогли йому дерево роз­колоти; крім нових нещасть, це нічого не дало; коли злидні взялися до роботи (розколоти дерево без сокири), знялася буря, дерево впа­ло на віз, і його розтрощило, друге вбило коня; ледве чоловік ви­скочив із лісу живим; напосідливі злидні невідчепні й небезпечні; збереглися стародавні закляття: «Нехай (Най) його злидні по­б’ють!», «Злидні б так побили!» або «Бодай вас злидні побили (посі­ли)»; у Лесі Українки в «Лісовій пісні»: «Злидні — малі, заморені істоти в лахмітті, з вічним гризь­ким голодом на обличчі»; у Т. Шевченка: «Бодай же вас, цо­котухи, та злидні побили»;

2) у переносному розумінні — матеріальні нестатки, бідність; також те саме значення передають фразеологізми зли́дні годува́ти, загру́знути в зли́д­нях і зазначені вище прокляття.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 247.